Коротка історія часу

«Коротка історія часу» — знаменита книжка англійського фізика, космолога (мабуть, найвідомішого на сьогодні). Перше видання вийшло 1988 року, відтоді витримало понад двадцять перевидань англійською та понад десяток перекладів. Книжка трималася у списку бестселерів «Санді таймс» (Sunday Times) понад чотири роки, потрапила до «Списку найпродаваніших книжок» (певно, єдина науково-популярна книжка в цьому списку — продано понад 10 млн. примірників).

Фахівець із Всесвіту... Смілива наукова подорож до кордонів космосу («Ньюзвік»)

Ця книжка поєднує дитячу зацікавленість з інтелектом генія. Ми подорожуємо у Всесвіт Гокінґа, захоплюючись його розумом» («Санді таймс»)

Стежити за тим, як такий гострий розум розв’язує значущі проблеми — захопливий досвід («Санді таймс»)

Одна з найясніших наукових голів після Айнштайна («Дейлі експрес»)

<Гокінґ] може пояснити складнощі космологічної фізики, предивно поєднавши у викладі зрозумілість і доступність. Його розум надзвичайної сили («Нью-Йорк рив’ю оф букс»)

Майстерно («Вол-стрит джорнел»)

Чарівно й зрозуміло. (Книжка) мов сонячне сяйво («Нью-йоркер»)

Весело і зухвало. Безперечно, містер Гокінґ має природжений талант учителя, що допомагає йому просто, талановито і з добрим гумором пояснювати надскладні твердження через аналогії з повсякденного життя («Нью-Йорк таймс»)

Навіть тепер, коли він, безпорадний, сидить в інвалідному візку, його розум, здається, дедалі могутніше ширяє в безмірі простору й часу, відкриваючи таємниці Всесвіту («Тайм»)

Справді, щоб ідея Великого вибуху й початку Всесвіту була логічна й уявленна, він зробив найбільше за всіх інших фізиків після Айнштайна. Читач мимоволі розуміє: якби Айнштайн спробував був написати книжку для нефізиків, то вона, ймовірно, вийшла б саме така («Ньюздей»)

Корифей фізики, один з небагатьох теоретиків, що, можливо, от-от розгадає задум Божий («Лос-Анджелес таймс»)

Геніяльний, неповторний, трагічний і тріумфальний. Гокінґ веде нас крізь еволюцію сучасної космологічної думки: від Аристотеля й Коперника, через Ґалілео і Ньютона, аж до Айнштайна й, певна річ, самого Гокінґа («Сідні морнінг гералд»)